Урок в 10 класі

Тема: Ф.Тютчев. У царині її величності Поезії.

Поезія – це світло, як любов…

Л.Костенко

О Тютчеве не спорят, кто его

не чувствует, тем самым доказывает,

что он не  чувствует поэзии.

И.Тургенев

Нам не дано предугадать,

Как слово наше отзовется…

Ф.Тютчев

     Мета: дати відомості про творчу долю Ф.Тютчева, його поетичну спадщину, ввести учнів у світ тютчевської лірики, розкрити провідні мотиви найвідоміших його віршів, прищеплювати любов до поезії, краси поетичного мистецтва, удосконалювати  вміння художнього читання ліричних творів, спонукати до виявлення власних творчих здібностей, формувати естетичні смаки.

   Обладнання: портрет Ф.Тютчева, збірки поезій, хрестоматії, репродукції картин, мультимедійна презентація, малюнки учнів, музичний супровід, літературна вітальня.

       Тип уроку: літературна вітальня.

  Випереджальні завдання: узагальнити та систематизувати отриману інформацію: за тематикою, проблематикою, образною системою тощо; вивчити напам`ять вірші, задані вчителем та за власним бажанням.

ХІД УРОКУ

І. Актуалізація опорних знань.

Слово вчителя. Романтичний напрям у літературі найбільшого розвитку набув у першій третині ХІХ ст. Його центром стала поезія.

     Поети – романтики намагалися зазирнути у безодні всесвіту, проникнути в діалектику душі і відкрити там небачений і таємничий світ людського духу.

-         Згадайте, створення якої теорії, в якій проголошувалися самоцінність художньої творчості, незалежність мистецтв від політики, суспільних вимог, виховних завдань припадає на середину ХІХ ст.? («Чистого мистецтва»)

-         Хто були її представниками в російській поезії? (Ф.Тютчев, А.Фет)

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

1.     Оголошення теми й мети уроку.

Слово вчителя. Сьогодні ми познайомимося з творчістю та поезією російського лірика ХІХ ст., пізнього романтика Ф.Тютчева.

     Давайте згадаємо, що нам відомо про романтизм.

(Романтизм – художній метод, який виник наприкінці ХVІІ – на початку ХІХ ст.. Романтизму притаманне протиставлення мрій і дійсності. Романтики – це люди, незадоволені реальною дійсністю. Вони створюють образи незвичних героїв у незвичних обставинах. Поети – романтики майстерно зображували гарячі почуття, найтонші душевні переживання. Розрізняють ранній і пізній романтизм. Для пізнього романтизму характерне трагічне сприйняття дійсності.

     Мистецька доля Тютчева незвичайна: це доля останнього російського романтика, який творив у добу реалізму і все ж таки зберіг вірність заповітам романтичного мистецтва.

2.     Робота з епіграфом.

     Слово –« поезія»  грецького походження. Воно означає «роблю», «творю». Але найкраще його пояснюють самі поети, наприклад Л.Костенко. Звернемося до епіграфа уроку: «О Тютчеве не спорят». И.Тургенев писал: «Я читаю Федора Тютчева. Не просто читаю хорошие,  прекрасные стихи, а стараюсь уловить что-то таинственное, едва осязаемое. Что же я ищу? Может, хочу понять силу души человечества? Человечество начинается с  Человека. Человек с личности. Может я поражен личностью Тютчева?

ІІІ. Робота над темою уроку.

1.     Знайомство з портретом Тютчева,  його біографічними даними.

Учень – біограф. Ось таким постає перед нами Ф.Тютчев. Російський поет. А.Фет, який був добре знайомий з Тютчевим, вважав його одним із найвидатніших ліриків на землі і бачив у ньому: «… Духа мощного господство, утонченной жизни цвет».

     Ф.Тютчев був людиною, надзвичайно щедро обдарованою природою. Він народився у 1803 р, 23 листопада (5 грудня за н.ст.) у с.Овстуг Орловської губернії (зараз Брянська область). (Демонстрація портретів батьків).

     Ф.Тютчев вирізнявся ранньою духовною зрілістю. 1812 р батьки запросили вихователем  до маленького Федора відомого поета – перекладача С.Раїча, який значну увагу приділяв розвиткові літературних здібностей хлопчика. С.Раїч (демонстрація портрета) згадував, що Федір був не учнем його, а товаришем.

     В 1813 р Тютчев сам почав писати вірші, його перший вірш «Люб`язному таточкові».

Учень-екскурсовод. Говорить  о Тютчеве и не сказать об Овстуге нельзя.

     Мы  приглашаем вас на екскурсию в родовое гнездо Тютчевых. «Чтобы поэзия процветала, она должна иметь корни в земле, - утверждает поет. Корни Тютчевской поэзии, истоки его мировоощущения, поэтического восприятия родной природы и шире – России, жизни народной в целом находятся здесь, на Брянской земле.

     По главной аллее парка мы подходим к усадьбе Тютчевых. Мы можем побывать в «зелёной» гостинной, увидеть рояль, который Тютчев подарил своему учителю Раичу. Каждый приезд в Овстуг для поета был счастливой возможностью перенестись в воспоминания в безоблачное детство.

Итак, опять увиделся я с вами,

Места немилые, хоть и родные,

Где мыслил я и чувствовал впервые,

И где теперь туманними очами,

При свете вечереющего дня,

Мой детский возраст смотрит на меня.

     Об одном из таких приездов писала дочь поета Дарья: «Мы отправились вместе, папа и я, сперва на могилу дедушки, затем в рощи, с которыми связано у папы столько детских воспоминаний».

     В Овстуге часто гостили Я.Полонский, И.Тургенев. С размахом отмечались в Овстуге церковне празники. Дочь поэта Мария построила в Овстуге училище для крестьянских детей, которое просуществовало болем 100 лет.

     Сейчас в родовом имении – музей, где каждый год проходят тютчевские праздники поезии.

Учень – біограф. Упродовж 1819-1821 рр. Федір навчався в Московському університеті, який закінчив із ступенем кандидата словесних наук (на ту пору йому виповнилося лише 18). Ще за студентських років поет став членом товариства любителів російської словесності 1822 р. Тютчев вступив на службу до Державної колегії закордонних справ і як дипломат виїхав до Німеччини. На чужині Тютчев провів 22 роки, із них 20 років – в Німеччині, а близько 2 років – в Італії. Протягом закордонної служби він продовжував писати вірші, але як поет був невідомий. В той час Тютчев і сам не рахував себе поетом.

     Важливу роль у його творчій біографії відіграло спілкування з німецьким філософом Шелінгом та німецьким поетом Г.Гейне. Поет був постійно занурений у потаємний світ своїх глибоко особистих почуттів і в той же час  безперестанку думав про  долі Європи, Росії і цілого світу.

2.     Характерні особливості Тютчевської поезії.

Учитель Ф.Тютчев – поет геніального обдарування і надзвичайного характеру, напружено переживав суперечності сучасного йому світу. Він мав загострене відчуття часу, усвідомлював свою  епоху  «як хвилину страшних переворотів». Ставлення до Росії у Тютчева було суперечливим. Він глибоко любив свою Батьківщину. По выражению Некрасова: «В его стихах живой отпечаток русского ума, русской души, истинно русского патриотизма».

Умом Россию не понять

Аршином общим не измерить

У ней особенная стать

В Россию можно только верить.

     Вірив у її майбутнє, проте розумів її економічну та культурну відсталість, занедбаність, не міг змиритися з політичним режимом.

     Тематично вірші Тютчева можна поділити  на три цикли:

-         Соціально-філософська лірика;

-         Пейзажна лірика;

-         Інтимна лірика (про кохання)

     Високої майстерності досяг Тютчев в інтимній ліриці.

     Російський письменник Ф.Достоєвський побачив у Ф.Тютчеві  могучого поета – філософа, якому не було рівних, окрім О.Пушкіна. Тютчев розмірковує над головним питанням буття:  життя і смерть, віра і безвір`я, хаос і космос.

Вірш «Последний катаклизм».

Когда пробьёт последний час природы,

Состав  частей разрушится земних:

Всё зримое опять покрою  воды,

И божий лик изобразится в них!

-         Пригадаймо, що таке філософія? (Філософія – наука про найбільш загальні закони розвитку природи і суспільства. Вона глибоко осмислює природу і життя людини. Як відчував природу Тютчев?

Не то, что мните вы, природа:

Не слепок, не бездушный лик –

В ней есть душа, в ней есть свобода,

В ней есть любовь, в ней есть язык…

     Тут відчувається вплив філософії німецького філософа Ф.Шеллінга: звернення до теми єдиної світової душі і одночасно це  розуміння природи звучить дуже сучасно.

     Тютчев дуже любив російську природу. Його пейзажна лірика надзвичайно різноманітна. Є вірші у яких поет милується земною красою, виказує своє захоплення.

3.    Аналіз ліричних творів.

На тлі музики учень читає вірш «Чародійкою Зимою…»

-         Який характер має  цей вірш?

-         Які образи виникають перед  вами?

(Цей вірш змальовує природу, але він зачаровує яскравою образністю. Зима, ліс не бездушні. Слово «Зима» написане з великої літери, як власне ім`я. Зима – це чарівний сон живої природи. Ліс теж як жива істота, «очарован, околдован». Він засліплює красою. Музика зараз лунала не даремно. Ці вірші дуже мелодійні, та й взагалі така поезія надихає, пробуджує творчі сили.

Вірш «Весна». (учень читає вірш)

-         Який зміст має вірш? (Він має глибоко філософський зміст. Це вірш про відносини людини і природи, про силу впливу природи на людину.)

Вірш «Вешние воды»

     (На фоні музики учень читає вірш). Композитор С.Рахманінов поклав цей вірш на музику.

Вірш «Silentium» («Мовчання»)

(учень читає вірш)

-         Чому поет радить мовчати? (Внутрішній світ людини надто складний і не завжди легко передати словами  свої думки, не кажучи вже про почуття).

«Как сердцу высказать себе?». Вірш «Silentium» був написаний у 1850 р. У ньому відчувається гіркота людини, що багато пережила І.Тургенев бачив в поезії  Тютчева не стільки поезію природи, скільки поезію думки:

«Каждое его стихотворение начиналось мыслию, но мыслию, которая, как огненная точка, вспыхивала под влиянием  глубокого чувства или сильного впечатления».

4.     Бесіда «Чи був щасливий Тютчев?» .

5.     Сторінки особистого життя поета.

Учитель. Перше справжнє кохання поета – Амалія Лерхенфельд (демонстрація портрета).

     У середині 1822 року в російську місію до Мюнхена прибуває молодий дипломат Федір Тютчев. Йому 18 років, але він вже закінчив Московський університет. Столиця Баварії приймає його у свої обійми, вабить блиском придворних балів, витонченістю музичних салонів.

     На одному із світських раутів Тютчев зустрів чарівну Амалію Лерхенфельд – позашлюбну дочку прусського короля Фрідріха Вільгельма ІІІ, двоюрідну сестру майбутньої імператриці Росії Олександри Федорівни, дружини Миколи І.

     Амалія вразила Тютчева своєю красою, освіченістю глибиною почуттів.

     Тютчев заворожений  і зачарований, йому 20 років, Амалії 15 років. Вони покохали одне одного з першого погляду.  Федір Іванович наважився просити руку Амалії. Але простий російський дворянин позаштатний чиновник російської дипломатичної Місії у Мюнхені не видавався батькам Амалії вигідною партією. Натомість вони обрали барона Крюденера – секретаря російського посольства в Мюнхені.

     Минали роки… Баронеса Крюденер у центрі уваги на петербурзьких балах. У 1826 р одружився Тютчев на Емілії Елеонорі Петерсен. (демонстрація портрету), але почуття до Амалії продовжувало жити в душі. Амалія за кожної слушної нагоди допомагала Тютчеву. Тютчев хвилюється за Амалію: чи щаслива вона настільки, наскільки вона на це заслуговує? У 1836 році через неї Тютчев передає друзям рукопис власних віршів. Пушкін був у захваті від них «носився з ними цілий тиждень», вибрав 24 вірша для свого журналу «Современник», де вони були надруковані під назвою «Вірші з Німеччини» і підпис «Ф.Т.»

     В одному зі своїх листів Тютчев зізнається у своїй симпатії до баронеси Крюденер: «После России – это моя самая давняя любовь». Кохання завжди було для Тютчева «поединком роковым».

Минали роки … Нудний Карлсбаден. Важкохворий Тютчев приїхав сюди на лікування. Йому 67 років. І раптом – нова зустріч із Амалією. Здавалося б, зустрілися дві старі людини … Все минуло …

Все у минулому … Але …Народилися дивні вірші, безсмертні слова:

«Я встретил вас – і всё былое

В отжившем сердце ожило,

Я вспомнил время золотое –

И сердцу стало так тепло…

                                                                           26 июля 1870 г

     А остання зустріч відбулася через  три роки біля ліжка помираючого поета. Він довго мовчки дивився на неї, не кажучи від хвилювання ні слова.

Тут не одно воспоминанье,

Тут жизнь заговорила вновь, -

И тоже в вас очарованье,

И та ж, в душе моя любовь!...

Доньці він сказав: «В лице Амалии прошлое лучших моих лет явилось дать мне прощальный поцелуй».

     Романс – це жива частина душі поета, композитора, співака. На слуху в нас та мелодія, яку подарував нам співак Іван Семенович Козловський. Автор романсу – Малашкін. Впродовж тривалого часу вважали, що автором музики цього романсу є народ.

(Звучить романс «Я встретил вас»)

-         Яке кохання постає перед вами у прослуханому романсі?

-         Що принесло це кохання героям?

     В романсах завжди чисті людські почуття. Дивовижна мить в житті Тютчева і Амалії вже не повториться ніколи. Вірш «Я встретил «вас» звучить не відривно від музики. Так поет і композитор передали найкращі пережиті дивовижні миті, і подарували їх людям як пам'ять про звичайне диво – людське кохання.

Учень – біограф. Одним із найвищих випробувань, які переніс в житті поет, була смерть його першої дружини Елеонори. В 1838 р Тютчев чекав в Італії приїзду дружини і трьох доньок. Елеонора вирішує їхати до чоловіка морем на пароплаві. Але під час поїздки на пароплаві сталася пожежа. Елеонора разом з дітьми дібралися до безлюдного берега в шлюпці. Один із пасажирів по-лицарськи віддає свій верхній одяг дівчаткам. Це був І.Тургенев. Нервове потрясіння, простуда підривають життєві сили Елеонори. Через деякий час вона помирає на руках у Тютчева.

Учитель. «Ещё томлюсь тоской желаний». (Заслухаймо вірш мовою оригіналу та переклад М.Рильського українською мовою)

-         Чи вдалося М.Рильському відтворити поетичну форму та зміст вірша Ф.Тютчева. (відповіді учнів)

Звеличено говорять поети про кохання. За рік після трагічної події з першою дружиною поет взяв шлюб з Ернестиною Дьорнберг.

     Не дивно, але Тютчев з його філософською лірикою все життя жив серцем. Любов була його постійною супутницею. В його серці одночасно могло бути дві прив`язаності. Звичайно від цього страждав і він сам.

     Вірш «О, как убийственно мы любим»… розповідає про прекрасне і водночас трагічне кохання Федора Тютчева із Оленою Олександрівною Денисьєвою. (учень читає вірш)

Учень-біограф. Тютчеву було 47 років, коли його любов викликала взаємне і сильне почуття зовсім молодої дівчини – Олени Денисьєвої. (демонстрація портрета). Їх знайомство відбулося наприкінці 40-х років у Смольному інституті, де навчались старші дочки Ф.Тютчева Дар`я і Катерина… (демонстрація портретів).

     Олені Олександрівні було тоді 24 роки. Тітка Денисьєвої – інспектриса Смольного інституту, де виховувалися діти Тютчева, возить племінницю по багатих будинках, де бали і розкіш, женихи і впевненість у завтрашньому дні. Сама племінниця гарна, розумна, емоційна й енергійна. Щасливим буде той, кого вона обере.

     Цим обранцем став Тютчев.

(Читання віршів «Чему бы жизнь нас не учила» і «Последняя любовь»)

     О.Денисьєва подарувала Тютчеву чотирнадцять років любові, щастя, болю. Вона померла від сухот у 38 років. В одному з листів Тютчев написав: «Все кончено – вчера мы ее похоронили. Что это такое? Что случилось? О чем это я пишу – не знаю… во мне все убито: мисль, чувство, память, все…»

Учень-біограф. Вірш "Не знаю я …" присвячений другій дружині Ернестині Федорівні. Поет залишив його в альбомі – гербарії дружини, де він був непомічений і непрочитаний 24 роки. Тільки в травні 1875 року, два роки після смерті Тютчева, Ернестина Федорівна знайшла вірш, прочитала (Учениця читає вірш). Але присвячений дружині, цей вірш належить і денисьєвському циклу, тому що саме почуття Тютчева є "обмороком духовним", саме воно, джерело відчуття глибокої гріховності поета і його провини перед двома жінками.

ІV. Підсумки уроку.

Учитель. Урок завершується. Ми намагалися «прожити» 70 років життя і творчості Ф.Тютчева, дізнатися про тих із ким дружив поет, кого він любив і кому присвячував вірші.

     Творчий шлях  Ф.Тютчева охоплює понад півстоліття. За цей час поет написав небагато – менш ніж триста віршів, що вміщуються в одну книжку. Однак ця книжка, за висловом російського поета А.Фета, вагоміша за безліч томів.

-         Чи сподобалася вам поезія Тютчева?

-         Які теми розкриває поет у своїх віршах? (Тютчев багато писав про природу, про долю людини і звичайно ж, про любов)

-         Отже, згадаймо основні види лірики? Які саме?

-         Чим нам близький Тютчев?

(Мабудь тим, що він чудовий співець природи. Для нього природа жива, звеличена «В ней есть душа, в ней есть свобода. В ней есть любов, в ней есть язик».)

     Але природа в його віршах живе не сама по собі. Її образи потрібні Тютчеву для розкриття внутрішнього світу людини, великого людського почуття – кохання. Поет зображує мить прекрасного в житті людини, поєднуючи красу і гармонію природи з такою ж красою людських почуттів.

     Завершимо урок віршем  А.Апухтіна «Памяти Ф.Тютчева (1873)

Ни у домашнего, простого капелька,

Ни в шуме светских фраз и суеты салонной

Нам не забыть его, седого старика,

С улыбкой едкой, с душой благосклонной!

Ленивой поступью прошел он жизни путь,

Но мыслью обнял, что на пути заметил,

И перед тем, чтоб сном могильным отдохнуть,

Он был как голубь чист и как младенец светел.

Искусства, знания, событья наших дней, -

Все отклик верный в нем будило неизбежно,

И словом, брошенным на факты и людей,

Он клейма вечные накладывал небрежно…

Вы помните его в кругу друзей?

Как мысли сыпались, нежданные, живые,

Как забывали мы под звук его речей

И вечер длившийся, и годы прожитые!

В нем злобы не было. Когда ж он говорил,

Язвительно смеясь над жизнью или веком,

Тот самый смех его нас с жизнью мирил,

А светлый лик его мерил нас с человеком!

V. Домашнє завдання.

Написати коротке  есе на тему: «Як відгукнулося поетичне слово Тютчева в душах сучасних читачів?»

Додаток до уроку

Посилання на презентацію до уроку
 https://docs.google.com/presentation/d/14XSM3y-7utLqn7kVtGaC1BE2pN6XHK47YnQk4hmOVF4/edit?usp=sharing